ТАРАС САВЧУК, ЯКОГО СВІТ ЗНАВ ЯК ЮКІ ТЕРРІ ВЕЛИЧ І ТРАГЕДІЯ ЛЕГЕНДАРНОГО ХОКЕЇСТА
Цей чоловік народився, аби грати в хокей, і «помирав» на льоду, аби лише знову і знову виходити на нього. Йому донедавна належав рекорд Національної хокейної ліги серед воротарів-переможців, поки кілька років тому Патрік Руа з «Колорадо», здобувши 448-му у своїй кар'єрі перемогу, не переписав історію на свій лад. Та цифри цифрами, але Террі Савчук назавжди залишиться «непереможеним». Людина складної долі і ще складнішого характеру, він усім своїм унікальним життям довів безмежність людських можливостей і безсмертя духу. Не злічити пошкоджень, отриманих ним на льоду і за його межами, а смертельну рану Террі отримав від... одноклубника, біля порога власного будинку.
ВИРІШАЛЬНИЙ ВИБІР
28 грудня 1929 року в українського емігрантського подружжя Анни та Луї Савчуків, які мешкали в канадському місті Вінніпег, народився хлопчик. Його назвали Тарасом. На франко-саксонський манер у документах про народження записали: Терренс Гордон Савчук. По-простому – Террі. Він став третім сином Анни та Луї. Велика депресія, що охопила Північну Америку, малого Террі не обходила. Цим питанням переймалися батьки. Брати росли, влітку граючи у бейсбол і футбол, а взимку – в хокей. Здавалося, так буде завжди. Та одного дня Террі подорослішав. Щойно йому виповнилося 10 років, як від серцевої недостатності помер його старший брат – сімнадцятирічний Майк. До смерті Майка Террі не надто замислювався, що робитиме в житті, ким хоче стати. Як і кожна дитина, він хотів бути найкращим, але де, у якій сфері? Брат грав воротарем за шкільну хокейну команду. І Террі, якому лишилися від Майка голкіперські щитки, свій вибір зробив...
НОВЕ ІМ'Я
В Національній хокейній лізі він з'явився у складі Detroit Red Wings. Наприкінці сезону 1949-50 років головний воротар команди Гаррі Люмлі отримав травму і його місце зайняв Юкі (Uke). Саме так тоді називали в НХЛ етнічних українців. До Савчука відразу приклеїлося прізвисько Юкі (або Юкей). Згадує один із лідерів тогочасного складу цієї команди, її капітан Тед Ліндсей: «Він приїхав на свої перші збори НХЛ, маючи вагу під 100 кілограмів. Але був швидким, як кішка. Розмір. Плечі. Статура. Жвавість. Нетерплячість. Драйв. Все це в нього було – настільки він був талановитим».
ПОНАД 400 ШРАМІВ НА ТІЛІ
Його життя і кар'єра воротаря складалися нереально, фантастично. Він зумів досягти приголомшливих результатів: виступав за 6 різних клубів НХЛ, більшу частину – за Detroit Red Wings, протягом 21 сезону, провів 1034 матчі, включаючи кубкові. Причому в трьох сезонах Террі брав участь у всіх зустрічах своєї команди. Здобув 447 перемог у регулярних чемпіонатах, у тому числі – рекордні 103 «сухі». 4 рази завойовував Кубок Стенлі, 4 рази визнавався кращим воротарем НХЛ, тричі включався в першу шістку ліги АІІ Stars. Був визнаний кращим новачком, як тільки відіграв свій перший сезон. Террі практично без перерви грав на найвищому рівні, відчуваючи при цьому небувалі фізичні навантаження, ставив рекорди, які шокують уяву й донині. Вся його кар'єра була не стільки постійним протиборством із гравцями суперників, природним для воротаря, скільки безперервною боротьбою із травмами та недугами. А вони переслідували Террі з юності. Він зламав собі праву руку, коли ще був хлопчиськом. І кістки зрослися неправильно. В результаті одна його рука була трохи коротшою за іншу. Роблячи свої перші кроки у професійному хокеї, ще граючи серед юніорів, Савчук отримав шайбою в праве око. І тільки операція зберегла йому зір, щоправда, частково. Воротаря завжди мучили болі у плечах і ногах. Артрит. У 1954 році Террі серйозно постраждав у автокатастрофі: переламав собі ребра та пошкодив легеню. І все це – крім тих травм, які він отримав безпосередньо на льоду: тут і неодноразово зламані пальці на руках, і не раз вибиті плечі, постійні удари та синці. На його тілі було понад 400 шрамів! Воротарське екіпірування тоді було ще недосконалим і не могло надійно захистити свого господаря від найсильніших ударів каучуковими снарядами. Та й воротарських масок у роки першої половини кар'єри Савчука ще просто не існувало. Але все перераховане вище не може зрівнятися із вродженим захворюванням спини. А в 1957 році його вразив іще й мононуклеоз (гостре інфекційне захворювання крові, яке виявляється збільшенням лімфатичних вузлів, лихоманкою, ангіною).
НАЙБІЛЬШИЙ ІЗ ВЕЛИКИХ
Савчук створив свій власний, унікальний стиль воротарської гри. Точніше, йому довелося це зробити. У той час більшість його колег стояли у воротах, випроставшись на весь зріст. А Террі у стійці згинався в поясі майже під прямим кутом. – Я намагався перейняти його незвичайну низьку стійку, – говорить знаменитий воротар Глен Халл. – І мріяв бути таким, як він. Але справа в тому, що тільки після двох поспіль операцій на спині в 1966 році Савчук вперше за багато років зміг просто розігнутися й ходити, як нормальні люди, випроставшись. – Цей гравець просто повинен бути у твоїй команді, і не важливо, що він не грає. Його роль була зовсім в іншому, – згадує Рід Сейлінг, захисник команди Rangers, у рядах якої Террі певний час грав. – Ми всі чогось у нього вчилися. Неможливо було не поважати його, не прислухатися до людини, яка стільки досягла і так багато пережила. Для кожного з нас він був прикладом мужності та професіоналізму. Настрій Савчука тим часом піддавався калейдоскопічним змінам. За лічені хвилини він перетворювався зі спокійної людини в буйну та дратівливу. Його називали найбільш неврівноваженим гравцем НХЛ. У кожній пропущеній шайбі, незалежно від того, за яких обставин це відбулося, Террі винуватив лише себе. Здавалося, він щоразу виходив на гру з упевненістю, що не пропустить жодної. І не міг почуватися задоволеним після гри, навіть якщо його команда перемогла з рахунком 7:1, бо він усе ж одну пропустив. – Багато хто вважає, що Террі був найбільшим воротарем із усіх великих, які грали в НХЛ. І я думаю так само, – каже Глен Халл. – Мені довелося бачити багато легенд, але жоден із них не був настільки хороший, як Савчук.
ОСТАННІЙ МАТЧ
Останній матч, який Савчук виграв «в суху», був дуже важким. Він відбувся 1 лютого 1970 року. Суперники Pittsburgh кидали шайбою в Террі так відчайдушно, наче хотіли похоронити його у воротах. Марно. Rangers взули Pittsburgh із рахунком 6:0. Товариші жартували, що цей «сухий» матч буде для Террі останнім в кар'єрі. Він не ображався: «Хлопці, я дійсно старий. Я втомився, але робитиму все, аби не підвести вас». ФАТАЛЬНА БІЙКА Террі помер від побоїв, завданих йому товаришем. 29 квітня 1970 року Юкі вечеряв на подвір'ї найманого в Нью-Йорку будинку разом із одноклубником Роном Стюартом. Вони вже кілька місяців разом холостякували, знали одне одного як облуплені. В Стюарті Савчук знайшов свою протилежність. Один – вічно похмурий, другий – життєрадісний говорун. Щось там на мангалі підсмажили, випили... Причини та обставини смерті Террі Савчука, напевно, ніколи не стануть відомими до кінця. Але переважає версія, що вони посварилися й побилися через гроші: хто має платити за оренду будинку. За якусь нікчемну суму – щось близько 90 доларів... Місяць лікарі чаклували над його тілом. Але над Савчуком уже стояв той самий ненажерливий тигр, який рік за роком мучив його тіло. Юкі вирішив здатися. Виснажений хворобами, травмами, його організм був слабким. Савчук встиг пробачити своєму товаришу, мовляв, зі мною все нормально і твоєї вини в цьому немає. Стюарту висунули звинувачення, але до в'язниці справа не дійшла. Напевно, Террі зміг би вижити. Але навіщо? Людський організм – не прогнозований. Внутрішній дух і бажання жити часом роблять те, що не вдається зробити лікарям і хірургам. І в цьому сенсі сила, яка живе в людині, – дуже близька до тієї надприродної, надлогічної сили, яку кожен називає по-своєму. Десь там, на роздоріжжі між світами, перебуваючи в коматозному стані, нерухливий, із заплющеними очима, мозок Савчука працював, і всі внутрішні сили були зосередженні не на вгамуванні фізичного болю, не на з'єднанні розірваної печінки. Савчук перемагав велику кількість ран і болю. Впорався б і цього разу. Він вагався. Чи варто вижити, чи потрібно боротися? Адже після одужання неодмінно постало би питання про те, що з хокеєм потрібно буде зав'язати. 41 рік – не той вік, коли можна змагатися з молодими, фізично здоровими парубками, коли власне здоров'я далеко не ідеальне. Сезон або два іще би відіграв, але чи не перетворився б він у посміховисько, у вкритого шрамами дідугана, який боїться лишитися сам-на-сам, без хокею, без синців і ключки. Що робив би Террі Савчук в реальному житті? Тренер із його характером із нього не вийшов би, сімейне життя не склалося, друзів – обмаль... Він помер 29 травня 1970 року. Похований разом із батьками в американському містечку Сілвен Лейк. Попри всі норми і канони, відповідно до яких претендент у члени Залу хокейної слави має пройти п'ятирічне випробування часом, хокейна громадськість того ж року посвятила Савчука в його члени. Перший номер, під яким Террі грав за Detroit Red Wings, висить під стелею льодової арени в Детройті, де виступає ця команда. Цей номер за традицією іншому гравцю не передається. Савчук – член Канадського залу спортивної слави. Провінція Манітоба, де знаходиться Вінніпег, у якому він народився, оголосила Терренса Гордона Савчука найкращим спортсменом минулого століття.
За матеріалами газети "Твій вибір" №12 від 22-28 березня 2012р.
