Бруно Шульц – польський письменник і графік першої половини ХХ ст., єврей за походженням, який народився і все своє коротке життя провів у Дрогобичі, всього кілька разів ненадовго покидаючи рідне місто. Європейська критика ставить літературну творчість Шульца в один ряд з творчістю Франца Кафки та Марселя Пруста, а його графічні роботи бачить внутрішньо спорідненими з роботами Станіслава Ігнація Віткевича та Альфреда Кубіна. На право називати Шульца "своїм" національним митцем сьогодні претендують різні народи і культури, які на початку минулого століття населяли його рідне місто. Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року в Дрогобичі, який на той час був тихим провінційним містечком Австро-Угорської імперії. Він був наймолодшим з дітей Якуба Шульца, власника крамниці тканин, і Гендель-Генрієтти Кухмаркер, яка походила з родини дрогобицьких торгівців лісом. В родині Шульців було ще двоє дітей — Ізидор та Ганя. Полонізована єврейська родина Шульців вважалася на той час досить заможною. Якуб Шульц мав двоповерховий будинок у центрі міста на Ринку, де на першому поверсі була крамниця, а на другому жила родина. Допитливість і спостережливість малого Бруно жадібно вбирала щоденну дрогобицьку дійсність: крамниця, постійно заклопотаний батько серед сувоїв тканин, покупці, занурена в матеріальні проблеми сім‘ї матір. Усі ці реалії в поєднанні з неймовірним розмахом художньої уяви пізніше виллються у творчість - спочатку пластичну, а згодом літературну. Дитинство стало для майбутнього мистця невичерпним джерелом натхнення. "Мистецтво, яке мені найближче — це вміння повертатися в минуле, у дитинство. Коли б була можливість спрямувати час у зворотний бік, якоюсь прихованою стежкою потрапити в дитинство, знову пережити його повноту і всеоб'ємність — це стало б надбанням "геніальної, месіанської доби", яку обіцяють і якою клянуться всі міфології світу" — зізнавався Бруно Шульц, який виріс у багатомовному середовищі: в родині — польська й німецька мови, а на вулиці ще й українська та їдиш… З 1902 року Шульц навчався у Дрогобицькій реальній гімназії імені цісаря Франца Йосифа. Уже в гімназії він вирізнявся здібностями у навчанні, талантом до малювання, а також скованістю в поведінці і ніяковінням серед ровесників. Дослідники творчості Шульца припускають, що саме серед переживань та вражень з дитинства слід шукати витоки його комплексу меншовартості, наростаючого відчуття самотності. Це пов'язано з подіями в місті, які кардинально змінили не тільки життя родини Шульців, але й усіх його мешканців. Йдеться про нафтовий бум в околицях Борислава і Дрогобича. Винайдення двигуна внутрішнього згоряння спричинило появу і популярність автомобілів, які споживали пальне. Підприємливі дрогобицькі багатії, переважно євреї, моментально відреагували на це будівництвом нафтопереробних заводів. Місто різко почало розбудовуватися, з'явилися цілі вулиці, забудовані вишуканими плациками та віллами, а також кінотеатри, численні ресторани, крамниці, будинки розпусти. Населення Дрогобича значно збільшилося за рахунок заробітчан мало не з усієї підавстрійської Галичини. Юний Бруно Шульц болісно сприймав такий різкий наступ цивілізації на його тихе старосвітське місто. Ще більшої невпевненості додало банкрутство батькової справи, позаяк старий Якуб Шульц все частіше хворів і не міг витримати конкуренції в місті. Однак усі ці події не завадили Бруно Шульцові в 1910 році отримати атестат з найкращими оцінками і приміткою:"Рекомендувати до навчання в університеті". За порадою родини він здає вступні іспити не на малярство, а на архітектурний відділ Львівської політехніки. На той час Львів, на противагу Дрогобичу, був галицькою столицею, "маленьким Віднем", перехрестям польської, єврейської та української культури, де життя вирувало рікою. Протягом року Шульц намагався влитися в це русло, однак це вдавалося важко, та й саме навчання не принесло йому бажаного задоволення. Упавши в депресію, з хворими легенями і серцем Шульц повернувся до Дрогобича, а навчання у політехніці відновив аж через два роки, якраз перед початком війни. З вибухом Першої світової війни сім'я Шульців, щоб перечекати злі часи, виїхала до Відня. Ці кілька місяців мали величезний вплив на творчість майбутнього письменника. Йому вдалося записатися на курс лекцій у Віденській політехніці та відвідувати Віденську академію художніх мистецтв. Наступний, 1915 рік, для Бруно Шульца був роком втрат. Повернувшись до Дрогобича, сім'я застала лише руїни родинного дому, який згорів у перші місяці війни, а у червні 1915 року після тривалих недуг помер його батько. Розпад Австро-Угорської монархії та здобуття Польщею незалежності внесли свої корективи у долю Шульца та його міста. Тепер, коли вся політична і творча еліта була спрямована у бік Варшави, галицький Дрогобич фактично залишився на периферії нової держави, віддалений від центру політичного і культурного життя. У цей час Шульц активно займався самоосвітою та багато малював. Читав праці Шопенгауера, Ніцше, Фрейда, Юнга, зацікавився поезією Гетте, Рільке, Лесьмяна. Це все згодом знайшло відображення у його літературній творчості, адже тексти Бруно Шульца переповнені образами і мотивами не тільки європейської літератури, а й асоціаціями з найрізноманітніших галузей культури, фізики, математики, філософії, біології, географії, астрономії. Щоб заробити на проживання, з вересня 1924 року Шульц влаштувався вчителем праці і малювання в Дрогобицькій гімназії імені короля Владислава Ягелли, але для цього він повинен ще здати додаткові екзамени, щоб отримати диплом про закінчення вищої школи. Його учні пригадують, що Шульц часто розповідав їм на уроках незвичайні казки про фантастичних химерних істот. Історії ці майже ніхто не розумів, але всі уважно слухали і спостерігали за тим, як в такі моменти змінювалися обличчя і постава вчителя. В гімназії учитель Шульц відзначався добротою і поблажливістю, "трохи дивак, але свій Юзько", як казали хлопці. Він відразу помічав здібних до малювання і приділяв їм більше уваги, а тим, у кого не було такого хисту, без претензій ставив оцінки, розуміючи, що такий талант дається не кожному. В цей час Шульц сам багато малював на замовлення, щоб покращити матеріальне становище збіднілої родини. Однак ці роботи, як пишуть дослідники його творчості, не відзначаються високою художністю. Натомість цінними є графічні роботи Шульца, основними елементами яких є графіка і карикатура. Графіка Шульца виконана методом cliсhe-verre – на покрите чорним желатином скло гострим лезом наноситься малюнок, який потім відбивається на світлочутливому папері. Всю пластичну творчість Шульца сміливо можна назвати автопортретом, адже, крім численних автопортретів, переважна більшість його рисунків - обличчя автора в оточенні інших облич, дуже схожих на людей з його повсякденного життя. Така увага до вигляду свого обличчя в різних ситуаціях і настроях пояснюється глибокою самотністю і закомплексованістю художника. Особливо відомий серед мистецтвознавців автопортрет, який зображує Шульца з собакою перед відчиненим вікном. В очах собаки і його господаря бачимо настороженість, страх і передчуття неминучої катастрофи. Треба додати, що Шульц часто у своїх композиціях малював безпородного собаку з сумними очима, довгою мордою, зі зморшками на лобі, як у людини. Сучасники пригадують, що Шульц часто порівнював себе саме з безпородним собакою. На початку 20-х років Шульц презентував цикл своїх робіт "Xsięga bałwochwalcza". Назва циклу має кілька варіантів українського перекладу: "Книга бовванізму", "Книга ідолопоклонства" тощо. Збереглося понад 20 композицій цього циклу, які дозволяють глибше побачити і зрозуміти ідейний світ митця. Ці картини Бруно Шульца зображують високу, гарну жінку, яка з неприхованою зверхністю домінує над чоловіком. Натомість постать чоловіка Шульц завжди малював малою, незграбною, скорченою у неприродних позах біля ніг жінки, часто надаючи чоловічій постаті своїх рис обличчя. Однак якщо узагальнити спостереження над усією творчістю миття, то можна зауважити, що боротьба чоловічого і жіночого начал в композиції художніх творів Шульца символізує боротьбу матеріального і духовного взагалі. Протягом 1920-22 рр. друзі допомогли Шульцу організувати декілька виставок його робіт у Львові, однак тоді це не принесло йому слави відомого художника. Натомість світову славу письменника, щоправда, дещо запізнілу, Шульцові принесли його дві збірки оповідань "Цинамонові крамниці" (1934р.) та "Санаторій під клепсидрою"(1937р.), що вийшли друком у Варшаві за сприяння відомої польської письменниці Зофії Налковської. Він несподівано стає сенсацією сезону, з ним листуються такі значні постаті польської культури, як Станіслав Іґнацій Віткевич, Юліан Тувім, Вітольд Ґомбрович. До першої збірки увійшло сімнадцять текстів, до другої - тринадцять, а чотири тексти Шульца було надруковано поза збірками у різних газетах. Кожне з цих оповідань можна розглядати як самостійний твір, оскільки вони належать до різних жанрів і написані в різний час, починаючи з 1925 року. Деякі з цих текстів, наприклад, "Весна" та "Санаторій під клепсидрою", мають ознаки оповідання, натомість "Друга осінь" – це есе, а "Трактат про манекени " має жанрові ознаки трактату. Дія кожного твору відбувається на тлі міфологізованого провінційного містечка, назва якого не подається жодного разу, але в якому спостережливий читач відразу впізнає рідне місто письменника. Саме у маленькому Дрогобичі жила незбагненна творча уява Шульца, перетворивши його місто дитинства і юності на центр ідилічного Всесвіту. На жаль, доля розпорядилася так, що рідне місто письменника визнало його набагато пізніше, ніж Варшава, Європа і світ. Інший польський письменник-дрогобичанин Анджей Хцюк, до речі, учень Шульца, у своїх спогадах пише про те, як на місто, як грім серед ясного неба, впала звістка про книжку Шульца. "Що як? Що хто? Той непоказний Шульц? І як? "Цинамонові крамниці"? Моя ж ти пані, чи він не того? ". Подібну реакцію на творчість Шульца маємо і сьогодні, особливо серед молоді. Це пояснюється особливістю творчої манери письменника, яка полягає у розщепленні свідомості автора-героя-оповідача на авторсько-оповідацьку свідомість дорослої, сформованої особистості Шульца-письменника та свідомість героя-оповідача Юзефа у її розвитку. В "Цинамонових крамницях" герой-оповідач Юзеф - це малий несміливий хлопець, який спостерігає за світом з вікна власного дому або роздумує над почутим і побаченим в батьковій крамниці тканин. Натомість в перших оповіданнях збірки "Санаторій під клепсидрою" це вже хлопець-підліток, який, дозріваючи, пізнає світ, аналізує вчинки людей і події в місті, іронізує з них і часом з самого себе, а коли старіє, розчаровується в дійсності і ховається у свій внутрішній світ роздумів і уявлень. Його оповідання з радістю друкують у столичних журналах. Виникає дискусія, в якій Бруно Шульц одержує змогу сформулювати своє бачення основ поетики "Цинамонових крамниць": "Я вважаю "Крамниці" автобіографічною повістю. Не лише тому, що вона написана від першої особи і що в ній можна знайти події та переживання дитинства автора. "Крамниці" — автобіографія, а швидше — духовний родовід, оскільки в ній відтворено духовне походження аж до тих глибин, де воно переходить у міфологію, тоне в міфологічному сні. Мені завжди здавалось, що витоки індивідуального духу, якщо досить глибоко дослідити їх, губляться в яких-небудь міфічних нетрях. Це останнє дно, далі якого проникнути не можна". Наступного після дискусії року в програмному есе "Міфізація реальності" Бруно Шульц розвинув ідеї поетики міфологізування і зробив їх основою своєї теорії літературної творчості. Продовжуючи лінію Мартіна Гайдеґґера, він шукає зв'язку між причиннонаслідковістю дійсності та законами поетичної мови. Слово у Бруно Шульца — носій першоміфу, у зв'язку з цим мету поезії він бачить у розкритті основ буття, схованих у слові, у поверненні до джерел слова та життя. Після виходу у світ "Цинамонових крамниць" Бруно Шульц переживав найактивніший період своєї творчості: працював над книжкою "Санаторій під клепсидрою", перекладав "Процес" Франца Кафки. Як мистець, Бруно Шульц формувався під впливом філософських ідей Карла Ґустава Юнґа та Франца Кафки. Відомо, що Шульц готував до друку ще одну збірку оповідань і що майже завершував роман про Месію, який виношував у задумі дуже довго. Знову ж таки з листів Шульца до друзів у Варшаві відомо, що це мав бути роман про друге пришестя Месії на землю, зокрема в Галичину. На жаль, ці рукописи було знищено в роки війни і не вціліло бодай жодного уривку. Виходом 1937 року "Санаторію…" завершився період творчих успіхів та сподівань Бруно Шульца. Його намагання видати книги в Європі, а також організувати виставку творів живопису завершилися невдачами. Особисті негаразди митця розвивалися паралельно з трагічними європейським подіями: 1939 року спалахнула Друга світова війна. Бруно Шульц переживає в Дрогобичі прихід і відхід нацистських та радянських військ. Його примушують малювати портрет Йосифа Сталіна й полотно "Звільнення народу Західної України". Потім арештовують за використання в картині блакитних і жовтих кольорів. За часів радянської влади Шульц продовжував працювати в тій же гімназії, яка тепер реорганізувалася у звичайну школу, але перестав писати. На той час його творчість уже була відомою у Польщі і мала своїх прихильників та противників в літературних колах. Письменникові ще до того пропонували переїхати до Варшави, однак після довгих вагань він відмовився чи то через становище в родині, чи то з інших суб'єктивних причин. З приходом німецьких військ Бруно Шульц розділяє долю усіх дрогобицьких євреїв, переселившись до гетто, однак там, завдяки своєму вмінню малювати, перебуває під особливою протекцією гестапівця Фелікса Ландау. Ландау прибув до Дрогобича з молодою коханкою і двома дітьми і розмістився в будинку неподалік Ринку. Подейкували, що він був причетний до масового винищення євреїв у Львові, зокрема професорів університету. В світському житті Ландау представлявся архітектором, естетом та знавцем мистецтва і хизувався особистим знайомством з митцем Бруно Шульцом. Шульц за наказом гестапівця малював для нього портрети і розмальовував стіни у дитячій кімнаті його будинку. Відомо, що на цих фресках художник зобразив своїх казкових персонажів: гномів, коня, незвичайну карету, а в ній короля і королеву, які обличчями були схожі на Ландау та його жінку. Старі дрогобичани згадують, що цей гестапівець вирізнявся особливою жорстокістю. З балкону свого будинку він часто спостерігав за мешканцями гетта і для розваги, щоб похвалитися гостям своїм умінням стріляти, вбивав випадкових перехожих євреїв. Одною з таких жертв став підопічний іншого гестапівця, Карла Гюнтера, суперника у кар'єрі та особистого ворога Ландау. Гюнтер пообіцяв помститися і дотримав слова: мішенню його помсти став саме Бруно Шульц. Шульц відчував небезпеку з перших днів німецької окупації. Вражений вбивствами десятків знайомих йому єврейських родин, письменник нарешті погодився на пропозицію Зофії Налковської переїхати до Варшави під іншим прізвищем і з фальшивими документами. Виїзд було заплановано на 19 листопада 1942 року. Перед самим від'їздом Шульц вийшов з будинку гетто, щоб узяти пайку хліба в дорогу і був убитий Карлом Гюнтером. Це сталося відразу після того, як письменник перейшов вулицю, всього за сотню метрів від місця, де колись стояв родинний дім Шульців. Закривавлене тіло потім ще довго лежало на тротуарі, щоб інші бачили і мали страх, а гестапівець задоволено розповідав, як він помстився Ландау за смерть "свого єврея". Сьогодні ніхто достеменно не знає, де поховано тіло Бруно Шульца. Спогади очевидців суперечать один одному, а якихось детальних досліджень місця поховання ніхто не проводив. Зрозуміло лише те, що його тіло разом з іншими поховане у спільній могилі на котромусь з єврейських цвинтарів Дрогобича. Неймовірним здається й те, що митець з такою безмежністю творчої уяви фізично обмежувався простором маленького міста, здебільшого навіть територією в радіусі кількасот метрів навколо родинного дому, бо саме тут відбувалися всі найважливіші події його життя і навіть смерть. Довготривала війна, часта зміна влади і післявоєнна відбудова надовго припорошили в Дрогобичі пам'ять про тихого і скромного вчителя Шульца. Однак у польському та європейському літературознавстві творчість письменника Бруно Шульца стала предметом ґрунтовного зацікавлення. Найвідоміші дослідники його життя і творчості – це польські літературознавці Артур Сандауер, Єжи Фіцовський, Владислав Панас, Єжи Яжембський, німецька дослідниця Рената Лахман та ін. Особливо ця популярність зросла на кінець ХХ – початок ХХІ століття. До Дрогобича почали приїжджати цілі творчі експедиції, щоб наяву побачити місто Шульца. Зокрема навесні 2001 року у колишній так званій віллі Ландау в Дрогобичі було виявлено фрески Шульца, які невдовзі після відкриття таємно вивезли до Ізраїлю представники Інституту Голокосту "Яд Вашем". Ця подія викликала міжнародний скандал і водночас стала новим поштовхом до зацікавлення творчістю Шульца. Сьогодні художні твори Шульца перекладені усіма європейськими мовами, а ще японською, китайською та корейською. Перший переклад прози Шульца українською мовою зробив Іван Гнатюк (журнал "Жовтень" № 2 за 1989 рік). Також українською ці твори перекладали Микола Яковина, Тарас Возняк, Андрій Шкраб'юк, Андрій Павлишин, Андрій Бондар, свою версію перекладу планує Юрій Андрухович. Популяризації творчості Шульца в Україні сприяють наукові конференції, Шульцівський фестиваль, який уже став доброю традицією в Дрогобичі і на який з'їжджаються шульцологи з усього світу. У класі-майстерні, де колись Шульц навчав своїх учнів, сьогодні створено кімнату-музей. Про скромного дрогобичанина, але великого митця Бруно Шульца нагадує перехожим і пам'ятна таблиця, вмонтована у тротуар на тому місці, де він загинув. Аналізуючи й узагальнюючи все, що написане і сказане про Шульца різними людьми і різними мовами, треба підкреслити унікальність його світосприйняття, образотворення, творчої манери і стилю, які надають слову нового, часто зовсім несподіваного значення. Сьогодні творчість Шульца є предметом дослідження герменевтики, феноменології, компаративістики, філософії, психології тощо. Найбільше зібрання рукописів, рисунків, графік та листів Бруно Шульца зберігається у Варшавському музеї Літератури ім. А. Міцкевича, декілька рисунків є у Львівській галереї мистецтв. Музей "Дрогобичина" має на збереженні кілька реставрованих фресок з вілли Ландау, у фондах відділу мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України нещодавно була виявлена одна з графік Шульца, яка вважалась втраченою. 1992 рік ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца. Франція удостоїла мистця (посмертно) найпрестижнішої літературної премії, Канський фестиваль — високого призу за фільм за повістю "Санаторій під клепсидрою", документи, пов'язані з його біографією репрезентовані в Центрі єврейської історії в Манхеттені (США). Бруно Шульц сьогодні вважається одним з тих митців світу, які не лише відобразили дух сучасної їм доби, але й своєю творчістю сприяли формуванню нової гуманітарної стратегії. Ідея міфологізму, відроджена в кінці ХІХ століття творчістю Фрідріха Ніцше та Ріхарда Ваґнера, в ХХ столітті стала однією з провідних категорій культури. Проза Бруно Шульца звернена не стільки до особистої біографії чи історії, скільки до інтерпретації вічних думок, що закладені в основу біблейського міфу. Галицькі реалії, власне, дрогобицькі вулиці, магазини, гімназія, театр були для письменника постійним джерелом мистецького натхнення як Вітебськ для М. Шагала чи Дублін для Джеймса Джойса. Створений творчою уявою Бруно Шульца міфологічний образ Міста, яке має конкретні риси Дрогобича, — символічний простір, якому притаманні універсальні риси витвореного Шульцем Всесвіту. Шульц втікав у свою уяву, магічно володіючи даром при допомозі слова та олівця витворювати химерний світ. Але він завжди був переконаний, що серед усіх цінностей земного життя, найбільшу вартість має духовний світ людини.
