СПОРТЗАЛ І ЇДАЛЬНЯ В ОКРЕМИХ ПРИМІЩЕННЯХ, АКТОВИЙ ЗАЛ – ВІДСУТНІЙ

У 1990-х роках звели ще один корпус школи для середніх та старших класів. Це збільшило наповнюваність закладу, але призвело до низки нових проблем. У корпусі не передбачили ні їдальні, ні спортзалу, ні актового залу. Відтак діти за будь-яких погодних умов змушені переходити з приміщення у приміщення.

Така ситуація склалася у зв’язку з плутаниною з виділеною тоді під будівництво землею. Насправді корпус навчального закладу мав бути зведений на іншій площі, проте вона, хоч і розташовувалася через дорогу від теперішньої, територіально належала Маяківській сільраді (сьогодні Княгининівська ОТГ). Корпус, у якому нині розміщується школа, планували як дитячий садок.

Дев’ятикласниці Соломія та Аліна розповідають, що змушені ходити в цю школу, адже вона близько від дому.

«У холодну пору ми в гардероб не ходимо, бо все одно доводиться по кілька разів на день виходити надвір. Поїсти, на урок фізкультури треба йти через подвір’я. Це дуже незручно, – каже Соломія. – Після фізкультури виходимо, а наступного дня горло болить, нежить. Актового залу взагалі немає. Я такої іншої школи не знаю, де немає місця для проведення концертів та урочистих заходів. Але альтернативи немає, бо маршрутка, якою можна дістатися до іншої школи, ходить лише раз на годину. Ми просто не будемо встигати».

Спортивний зал розміщений у старому корпусі. Вчитель фізкультури Роман Кропива зауважує, що він невеликий – 119 квадратних метрів, тоді як, відповідно до норм, його площа має становити не менш ніж 162 квадратні метри.

«Тут раніше був актовий зал, але у зв’язку з відсутністю спортивного його переробили. Зазвичай займається одночасно два класи, часом три. Дітям геть мало місця. До того ж, почав протікати дах, а будівля стара, волога. У такому приміщенні дітям небезпечно перебувати», – зазначив учитель.

20 ДІТЕЙ ВЧАТЬСЯ ЗА СІМОМА ПАРТАМИ

Наповненість навчального закладу сьогодні становить 515 учнів, а проектна потужність двох корпусів – 400 школярів. Вихованці початкової ланки навчаються у дві зміни. Цим фактом дуже стурбована бабуся учня молодших класів Любов Ніколайчук.

«Тут навчалися мої два сини, тоді початкові класи були взагалі в іншому корпусі, його закрили через аварійність. Проте сьогодні ситуація така ж, як і колись. Діти з першого до четвертого класу навчаються у жахливому приміщенні, але це, окрім батьків і колективу школи, нікого не хвилює, – обурюється Любов Володимирівна. – Малеча навчається у дві зміни, так не має бути. Інші навчальні заклади Луцька добудовують, зводять нові, а школа №13 залишається постійно осторонь. Якщо про нас не думають у Києві, то нехай місцева влада нарешті подумає».

Зайти в приміщення початкової школи реально, а от вільно рухатися всередині годі, особливо на перерві. У будівлі так мало місця, що тісно навіть найменшим.

В одному з класів сидить 30 першокласників, парти щільно стоять одна біля одної. Тому пройти тут може тільки маленька дитина і тільки в такому випадку, якщо рюкзак несе в руках, а не вдягає на плечі.

Максим Гесть – один із цих першачків. Хлопчик каже, що вчитися йому подобається, але от місця вкрай мало.

«На перерві бігати не можемо ні в класі, ні на коридорі. У роздягальні шафа – одна на двох. Хотілося б, щоб клас був просторий, щоб рухатися можна було вільно», – ділиться Максим.

Те, що в цьому приміщенні нічого не змінювалося вже багато років, підтверджує вчитель початкових класів Людмила Романюк, яка працює тут з 1980 року.

«Парти дуже близько стоять одна до одної. Я навіть підійти не можу, щоб щось пояснити учневі індивідуально, – зауважує пані Людмила. – Оскільки дітей багато, а місця мало, то тут постійно нема чим дихати. Відчиняється лише середнє вікно, інші боїмося відчиняти, бо шибки трусяться, коли повз школу проїжджають автомобілі. Скло просто може вивалитися».

Людмила Романюк зазначає, що коли закінчуються уроки в її класі, сюди приходить інший, який навчається у другу зміну. Прибиральниця ж має встигнути все прибрати між вузенькими проходами.

Іншим класом, який змінює першокласників, є 3-А. Переходити зі свого кабінету вони змушені, оскільки там лише сім парт, а дітей – 20. Сидять по троє за партою, для них тут проводять тільки усні уроки, бо писати за таких умов годі.

ЛИШЕ БАТЬКІВСЬКА ПЕТИЦІЯ ПРИВЕРНУЛА УВАГУ ВЛАДИ

Проте навіть не жахливі умови розміщення змусили батьків бити на сполох. Основною причиною стало руйнування старого одноповерхового корпусу. Позаду будівлі на стіні – наскрізна тріщина, яка постійно збільшується. Усередині в одному з класів, нині закритому, опорою для стелі служить дерев’яна палиця.

Директор школи Роман Ващук керує закладом лише півроку. Він розповів, що КП «Волиньпроект» зробило технічну експертизу, відповідно до якої будівля підлягає знесенню у 2016-2017 роках.

«Один із корпусів – в аварійному стані. Такі дерев’яні конструкції можна експлуатувати протягом 40 років, а приміщенню вже всі 70. Зараз ми маємо домогтися розробки проектно-кошторисної документації, а тоді ні батьки, ні керівництво школи не дозволять просто відкласти добудову нашого закладу в далеку шухляду», – наголосив директор.

Батьки, аби привернути увагу місцевої влади до проблем школи, подали електронну петицію. Це подіяло. Через тиждень до ЗОШ №13 завітали представники міської ради на чолі з заступником мера Андрієм Кицею та секретарем ради Юлією Вусенко.

Голова ради школи Наталія Губич, яка була однією з ініціаторів петиції, розповіла, що торік кошти на проектно-кошторисну документацію добудови навчального закладу були, але їх із невідомої причини перерозподілили на інший об’єкт.

«Щодня я приводжу сина та доньку сюди і щодня боюся за них. Коли повз школу проїжджає машина – все труситься, – наголошує жінка. – Уже неодноразово нам обіцяли, що питання добудови зрушиться з місця. Постійно все зривається. Терпець увірвався, і ми вирішили діяти, написали петицію, яка за добу набрала 300 потрібних для її розгляду голосів. Андрій Киця пообіцяв, що до 10 березня представники проектного інституту зроблять топознімання, вивчать розташування комунікацій та варіант добудови, а після того протягом трьох місяців буде виготовлено проектно-кошторисну документацію».

Чверть від загальної кількості учнів школи №13 проживають на території Княгининівської ОТГ. Автором петиції стала депутат Княгининівської сільської ради, мама одного з учнів навчального закладу Наталія Сливка. Жінка пояснює, що петиція – це не просто заява про проблему, це крик душі.

«Школа в критичному стані. Тут є постійна небезпека для здоров’я дітей. Те, що вони переходять з будівлі в будівлю, призводить до частих захворювань. Якщо дитина з молодших класів зле почувається, вона змушена вдягатися й переходити в старшу школу, бо там медпункт, – каже Наталія Сливка. – Попередні директори нашої школи зверталися до влади, але результату не було. Тому батьки вирішили діяти самі. Результат – 482 підписи. Влада має розуміти, що ми будемо йти до кінця, цього разу спуску ніхто не дасть».

НАСАМКІНЕЦЬ

Напередодні секретар Луцьк­ради Юлія Вусенко заявила, що у зв’язку з великою кількістю учнів з Княгининівської громади бюджет цієї ОТГ теж має долучитися до фінансування добудови.

Голова Княгининівської ОТГ, керівник районного осередку партії УКРОП Олена Твердохліб зазначає, що на сьогодні надати кошти для співфінансування будівництва школи неможливо, оскільки між Луцьком та Княгининком не підписано договір про співпрацю.

«На сьогодні питання добудови школи №13 є дуже важливим. Проте наша громада існує лише три місяці, багато проблемних об’єктів так само впали на плечі нашого бюджету. Депутати створили робочу групу, були у всіх навчальних закладах ОТГ. Деякі з них потребують чималих коштів, – каже Олена Твердохліб. – Улітку відбудеться перерозподіл бюджетних коштів. Якщо до того часу буде підписано договір про співпрацю й депутати Княгининівської сільради проголосують, то ми, звичайно, долучимося до фінансування добудови луцького навчального закладу».

Розв’язувати питання перш за все на рівні міста вважає за потрібне депутат Луцької міської ради від фракції «УКРОП» Борис Смаль. Він каже, що батьки із ЗОШ №13 вже давно співпрацюють із Офісом розвитку кварталу Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», тому з проблемою добудови звернулися й туди.

«Уже є висновок спеціалістів, що частину старого корпусу треба знес­ти, бо її не можна експлуатувати. Батьки доведені до відчаю, вони вже зверталися в інстанції різного рівня, але не досягли успіху. Після звернення в Офіс розвитку кварталу було написано петицію, проблема набула розголосу в соціальних мережах. Передусім треба розробити проектно-кошторисну документацію. Тоді ми зможемо зорієнтуватися, скільки кош­тів потрібно на добудову, та шукати для цього фінансування. Безперечно, це будуть гроші не лише з міського бюджету. Моє завдання – проконт­ролювати, щоб кошти на документацію було виділено та освоєно», – підсумував Борис Смаль.

Депутат припускає: кошти, які було виділено в 2016 році для цієї школи, перерозподілили на інший об’єкт тоді, коли попередній директор навчального закладу вже звільнився, а нового ще не призначили. Школа №13 мала б бути в пріо­ритеті у луцької влади, але чомусь тривалий час проблеми закладу ігнорували. Тепер батьки вже готові до радикальних дій, адже на кону – здоров’я і життя їхніх дітей.

Анастасія КОРЕЦЬКА, Луцьк