Одним з найкрасивіших місць України є Карпати. Тисячі туристів ваблять вони смерековими лісами, зеленими полонинами. І якщо вони вас взяли в «полон», то вже не відпустять ніколи. Зачаровані горами ще зі студентської лави вчителі Луцької ЗОШ №13 6-8 червня разом зі своїми вихованцями здійснили екскурсійну поїздку за маршрутом Луцьк – Манява – г.Говерла – Коломия – Джуринський водоспад – Луцьк. Дрібним дощем, непривітним небом проводжала туристів рідна земля… Проте це аж ніяк не погіршило настрій учасників поїздки.
Першим об’єктом став Манявський скит – естетичний чоловічий монастир східного обряду, український Афон), визначна пам'ятка духовності, культури й мистецтв, осередок розвитку народних промислів України, зразок нині дещо забутого східного чернецтва.
Захоплені грандіозною історією створення, учасники подорожі вирушили до Блаженного каменя, який знаходиться майже на кілометровій відстані від мосту на р. Манявці, по лісовій дорозі поряд зі Скитом. Камінь — нагадує велетенський ґорґан, ніби пащу застиглого динозавра або нішу (заглиблення 10x3 м), тобто типове давнє житло ченців, скит. З цього каменя віками витікала вода.
Наступним етапом мандрівки став меморіальний комплекс «Стежка Довбуша» – створений в місцях, овіяних легендами про ватажка карпатських опришків. Стежка пролягає між скелями і виходить на хребет Горган Запрутський. З окраїни поселення зі сторони с.Ямна нею ж можна дістатись до унікального скупчення скель Довбуша. Вище за течією ріки Прут, на правому схилі долини серед лісу знаходиться група скель-стрімчаків висотою до 20м. За легендою, саме тут у печері й переховувався гуцульський ватажок. Також існують свідчення, що колись на цьому місці знаходилась база опришків, а згодом розташовувався табір одного із загонів Олекси Довбуша.
Не менш мальовничим стало місце проживання групи – готельний комплекс «Під скалою», розташований у мальовничому куточку біля річки. Саме на березі норовистої гірської красуні мандрівники провели незабутні вечори. Мабуть, довго ще буде згадуватися смак самостійно звареної юшки, печеної картоплі…
На другий день поїздки було заплановано сходження на найвищу вершину Українських Карпат – гору Говерлу. Підйом для юних туристів був нелегким, адже багато дорослих пробують здолати її, а проходять іноді тільки більшу частину маршруту. Діти були гордими, що піднялись на вершину Говерли. Горді за те, що перебороли невпевненість у своїх силах, подолали шлях, котрий здавався нескінченним.
Радість і гордість за себе, за свою країну переповнювала кожного… І вже не такою високою здавалась гора, не такими крутими були її схили. З хорошим настроєм та веселою піснею повертались мандрівники до підніжжя. Для найбільш завзятих маршрут вниз пролягав через водоспад на річці Прут.
Між Говерлою і першою за нею вершиною Брецкул є великий і дуже високий цирк – це славнозвісний Брецкульський котел, колиска Пруту. З цих майже вертикальних схилів цирку падають на дно гомінливі ручаї і, зливаючись там, біжать ще не дуже широченною річкою, в яку то з лівого боку, то з правого з шумом вливаються потоки. Так народжується Прут. Довжина цього «котла» десь близько двох кілометрів, а потім з'являється велике урвище. І Пруту не залишається нічого робити, як зі страшним ревом падати вниз по розмитих водою кам’яних блоках. Так утворився багатокаскадний водоспад Гук більш як п'ятдесятиметрової висоти. Описати його важко, це видовище треба бачити. Сила-силенна води, що падає досить широким потоком з трьох-чотирьох метрів на великі брили каменю, з яких робить новий стрибок униз на декілька метрів, розбивається на піну, розкидає далеко навкруги краплі води, які виграють на сонці. Цей туман з тисяч крапель води огортає сам водоспад, кущі, каміння. Він коливається над всіма каскадами водоспаду, інколи набираючи химерних форм, інколи зникаючи від подиху вітру, щоби потім знову заблищати на сонці. Цей гуркіт, шум і плюскіт води важко перекричати. Вдихаєш з насолодою його вологу, настояну на гірському повітрі та травах. І над всім цим чудовим природним комплексом нависає крутими схилами гора Говерла. Це фантастичне падіння води…
Третього дня програма була найлегша. Учні відвідали музей «Писанка» у Коломиї, дізналися надзвичайно багато цікавого про це суто українське мистецтво, найвидатніших майстрів.
Вже дорогою додому відвідали мальовничий Джуринський водоспад. Перше, що вражає, – це земля червоного кольору, червона камінна порода скель. Саме від кольору землі й каміння пішла назва поселення Червоногород, яке було тут кілька століть тому і якого зараз вже не знайдеш на жодній сучасній карті. Воно, як і багато інших міст і містечок України, стало ще однією сторінкою історії, барвистим спомином і красивою легендою. Друге диво – це дві височезні вежі, єдині залишки величезного замку XVII століття.
Третє диво цього краю – сам Джуринський водоспад, який вважається найбільшим рівнинним водоспадом в Україні. Він заввишки 16 метрів. Важко повірити в те, що до його створення долучилися люди: татари під час облоги замку спрямували річку в інше русло. Минули часи – і тепер ми маємо можливість милуватися красою та приймати цілющі водні процедури.
Щасливі та задоволені поверталися мандрівники на рідну Волинь.
Сподіваємося, що разом зі своїми керівниками учні школи подолають ще багато вершин. Тож бажаємо нашим юним туристам завжди сонячної погоди та вдалих мандрівок, бо туризм – не просто хобі, а стиль життя.
Велич і краса Говерли, а також навколишньої природи вражає. Її можна побачити навіть через велику кількість туристів, якими заповнений цей природній парк. А де багато людей, там багато бруду. Навколишня природа, а найбільше вершина гори, потерпає від сміття, яке залишають по собі невиховані туристи. Говерла може витримувати не більше 200 чоловік в день. Більша кількість туристів, за розрахунками фахівців, може стати екологічно небезпечною для неї. Тому слід пам’ятати про культуру поведінки в горах, і не залишати за собою сміття, особливо те, яке довго не перегниває. Як написано на одній з табличок: дайте Карпатам шанс, не смітіть! Туристам треба врахувати, що значна частина Чорногори включена в склад державного заповідника, в якому діють особливі правила для відвідувачів. Зокрема, на території заповідника заборонено ставити намети і ночувати в них, розпалювати вогнища, збирати трави, квіти, ягоди, гриби, ловити рибу і т.п.
Є величезне бажання побувати тут знову, а також відвідати сусідні, менш високі але не менш гарні гори Петрос, Піп Іван та інші, побувати на озері Несамовитому, а також на водоспаді Гук Женецький. Хочеться сказати не "Прощай", а "До побачення, Говерло!" Слава Україні, Слава нашим Карпатам, і Слава Говерлі!
Ця поїздка мені дуже сподобалась і не тільки мені напевно більшості.Я сподіваюся що буду пам^ятати.Те як ми переходили печери.Піднімались на Говерлу.Спускались з неї.Пекли юшку та картошку.Просиналися в готелі. Купалися в водоспаді. Та їхали в автобусі. Дуже вам дякую дорогі співучасники подорожі за гарно проведений час
