Головна » 2012 » Січень » 26 » ГЕРОЇ КРУТ РОЗУМІЛИ, ЩО «ЗЛОЧИННО БУТИ БАЙДУЖИМ»...
21:32
ГЕРОЇ КРУТ РОЗУМІЛИ, ЩО «ЗЛОЧИННО БУТИ БАЙДУЖИМ»...
ГЕРОЇ КРУТ РОЗУМІЛИ, ЩО «ЗЛОЧИННО БУТИ БАЙДУЖИМ»...
Проти 300 студентів кинули 6-тисячне військо, яке мало підтримку артилерії з кількох бронепоїздів. Натомість на озброєнні студентського куреня було 35 кулеметів та рушниць і 1 гармата.
29 січня Україна вшановує пам'ять Героїв Крут, згадує подвиг трьохсот студентів, які загинули, ставши на оборону своєї молодої держави, прийняли бій із переважаючими силами ворога і полягли за неї.
В історію ця подія увійшла як бій під Крутами. Вона стала символом виняткової жертовності, самовідданості, гарячої любові до Батьківщини. Цю битву історики часто порівнюють із боєм античного періоду – під грецькими Фермопілами, коли спартанський цар Леонід зі своїми трьомастами воїнами-спартанцями стримував кількісно переважаюче військо перського царя Ксеркона. Але аналогії ці досить умовні. За рівнем усвідомлення своєї державницької, а не лише військової місії, героїзм полеглих під Крутами не має собі рівних.
У грудні 1917 року на недавно проголошену Українську Народну Республіку за наказом Леніна наступали російсько-більшовицькі війська під командуванням Михайла Муравйова. Їх завданням було задушити українську незалежність і встановити радянську владу. Керівництво УНР, зокрема, голова Центральної Ради Михайло Грушевський, недооцінило цієї небезпеки й усіляко опиралося закликам Симона Петлюри і Павла Скоропадського створити боєздатну національну армію на постійній основі. Замість того, щоб згуртувати військову міць в один кулак, за наказом верхівки українські військові частини розформовували, солдатам наказали розходитися по домівках. Організованому спротиву заважало не тільки різноголосся українських політиків, більшовицькі провокатори, а й замасковані у вищих ешелонах української влади симпатики Росії, слабка підтримка, а часом і перехід на бік ворога місцевого населення, яке дезорієнтували пролетарські гасла про «народні» землю, фабрики і заводи.
Найбільш небезпечним для УНР став кінець січня 1918 року, коли війська Муравйова впритул наблизилися до української столиці. Усвідомивши смертельну загрозу, уряд УНР у своєму Четвертому Універсалі кинув клич до боротьби з більшовиками. Окремий заклик був звернений до київської інтелігенції та студентства. «Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим...» – говорилося в ньому.
Свідома молодь, яка майже не мала військового вишколу, почала записуватися до Українського Студентського Січового куреня. До нього увійшли студенти та учні старших класів кількох гімназій. На початках куреню доручили охороняти Центральну Раду, а потім відправили на допомогу Українській Військовій школі, що ще з грудня займала оборону поблизу Бахмача. Дорогою туди надійшло повідомлення, що місто вже зайнято, тому триста юних ополченців під керівництвом студента Андрія Омельченка зупинилися зразу за Ніжином, на станції Крути, яка була за 120 км від Києва. У разі успішних боїв відкривалася перспектива повернути Бахмач, зупинити наступ муравйовців на столицю і дочекатися підмоги.
Проти 300 студентів було кинуто 6-тисячне військо, яке мало підтримку артилерії з кількох бронепоїздів. Натомість на озброєнні Студентського куреня було 35 кулеметів та рушниць і 1 гармата, встановлена на залізничній платформі. Незважаючи на кількісну перевагу, більшовики протягом кількох годин діставали належну відсіч, їхні атаки раз за разом захлиналися. Коли у відчайдушних студентів почали закінчуватися патрони, їхні ряди суттєво поріділи, а до більшовиків весь час підходила підмога, надійшла команда відходити в напрямку Києва. За деякими даними, ліве крило оборони не почуло цього наказу і пішло в нову атаку. Одні студенти полягли, інших оточили і взяли в полон. Захоплених юнаків тут же розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Як свідчили згодом очевидці тієї розправи, учень сьомого класу київської гімназії Пипський перед смертю заспівав гімн «Ще не вмерла Україна». Тут же його підтримали інші...
У боях під Крутами загинуло близько трьох сотень українських юнаків-патріотів, втрати більшовиків оцінюють у дві тисячі. Ті з молодих героїв, які лишилися живими, встигли розібрати колію і ще на декілька днів затримали наступ ворожих сил.
Після того, як у березні 1918 року більшовиків вигнали з Києва, тіла 27 розстріляних біля Крут українських студентів із великими почестями перепоховали у столиці, неподалік Аскольдової могили. Звертаючись до присутніх, перший президент України Михайло Грушевський тремтячим голосом промовляв: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!». Молодий поет Павло Тичина написав у ті дні хвилюючі поетичні рядки «Пам'яті тридцяти», а його колега по перу Володимир Сосюра, жахнувшись від більшовицького розгулу, визвався служити до Петлюри...
У радянські часи могилу героїв Крут у Києві зрівняли із землею: нащадкам Муравйова хотілося назавжди стерти з пам'яті українців цю славну і водночас трагічну сторінку. Загиблих під Крутами українців комуністична пропаганда називала зрадниками, на цю подію в тодішній історіографії було накладено табу. Лише на початках незалежності, у 1991 році, на місці поховання героїв Крут члени Союзу української молоді встановили хрест із терновим вінком. У січні того року відбувся перший патріотичний мітинг у пам'ять про героїв Крут...
Історики, психологи якимось чином підрахували, що на героїзм, самопожертву здатні до десяти відсотків населення будь-якої країни. Перевірити цю цифру неможливо. Але якщо це справді так, якщо десять відсотків громадян України готові віддати за неї своє життя, значить, наша свобода, наша державність – навіки вічні...