Чорнобиль - як це було і що ми знаємо про наслідки?
"У зв’язку з аварією на Чорнобильські атомній електростанції складається несприятлива радіаційна обстановка. Виникає необхідність провести тимчасову евакуацію мешканців міста”. Таке повідомлення почули мешканці міста Прип’ять за півтори доби після вибуху. А подія, яка змінила історію України на до і після Чорнобиля сталася о першій годині, двадцять три хвилини і 48 секунд, 26 квітня 1986 року. В центрі Європи, за 90 кілометрів від столиці України.
В ніч на 26 квітня 4-й енергоблок закривають, щоб провести планові ремонтні роботи. В зв’язку із закриттям проводять експеримент, пов’язаний з режимом роботи турбогенераторів: скільки вони за інерцією вироблятимуть електроенергії для власних потреб. Але станція виходить з під контролю людини і стається серія потужних теплових вибухів, які повністю руйнують 4-й енергоблок. За 3 кілометри від станції знаходилося молоде місто Прип’ять. 26-27 квітня, субота та неділя. Півтори дні люди жили звичайним життям, їх лише дивували велика кількість пожежної та військової техніки. Їм пояснювали: "навчання проводять”. Лише в неділю 27 квітня почалася евакуація, після того, як пролунало оголошення: Сьогодні, 27 квітня, починаючи з 14:00 будуть подані автобуси. Рекомендуємо взяти з собою документи, необхідні речі, а також на перший випадок продукти харчування. У Києві 27 квітня ще майже ніхто ні про що не знав. Світило сонечко, зрідка накрапав дощик. Дехто з мешканців столиці працював на присадибних ділянках, інші відпочивали на природі. Першою б’є тривогу Швеція. Там подумали, що в ЇХ країні сталася катастрофа і навіть встигли евакуювати одне маленьке містечко. Лише згодом, проаналізувавши напрям вітрів, зрозуміли, що аварія сталася в СРСР. Радянський Союз мовчав три дні. Перше офіційне повідомлення з’явилося лише у вівторок 29 квітня: "На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим подається допомога. Створено урядову комісію". Радянські газети надрукували лише це маленьке повідомлення. Але того ж дня американська "Нью Йорк Таймс” всю першу сторінку присвятила цій трагедії. Радянська пропаганда ці повідомлення коментувала так: "В СРСР Чорнобиль, а на Заході Чорно міф”. Але міф виявився правдою. Проте, в Києві відбулася першотравнева демонстрація і "Велогонка миру”. Перше повідомлення про рівні радіації лише з’явилося 7 травня. ТАСС уповноважений заявити: "Сталася аварія з частковим руйнуванням активної зони реактора. Рівень радіації ще більше знизився, не перевищив норм, встановлених Міністерством охорони здоров’я і МАГАТЕ. На території, що безпосередньо межує з місцем аварії, рівень10-15 мілі рентген на годину”. Одразу з’явився жарт "Рівень радіації був нормальним, а потім почав покращуватися”. А кияни вже намагалися відрізнити "бер” від "рентгена”, "гама” опромінення від "альфа” і "бета” променів та стояли в чергах за алкоголем, який, на їхню думку, виводив радіацію з організму. Державне радіо, просило не відкривати кватирки, робити вологе прибирання і приймати душ. А машини регулярно мили вулиці майже безлюдного Києва. А в самому Чорнобилі найбільш небезпечною роботою була розчистка даху сусіднього третього енергоблоку. Солдати радянської армії, які лопатами скидали з даху радіоактивний графіт, працювали не більше 2-х 3-х хвилин, потім їх відправляли додому. На відео хроніці 20-ти річної давності видно, солдати посміхаються, ставлять один одному ріжки. Радіють, адже 2 хвилини роботи на даху прирівняли до 2-х років служби в армії. Ці хвилини для декого перетворилися у вічність. Серед тих, кого у 86 році призвали на перепідготовку, або як тоді казали " забрали в "партизани” був і нинішній голова Асоціації українських банків Олександр Сугоняко: "Коли я взнав, що біда така трапилася, я взяв з зарплати і віддав 30 рублів своїх. А коли прихожу додому, то дружина каже, що прийшла повістка тобі на 25 днів у Чорнобиль. Ще до повістки у мене було відчуття, що я там буду.” Замість 25 днів Олександр Сугоняко був у зоні півроку. Лунали оголошення: "Вимкнути електричні і газові прилади. Перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою під час тимчасової евакуації”. А мешканці Прип’яті і навколишній сіл, свої оселі більше не побачать. Тимчасова евакуація відбулася раз і назавжди. Та ще й сьогодні навряд чи хтось може стверджувати, що вповні уявляє, які наслідки мала ця катастрофа для найрізноманітніших сфер нашого життя: від здоров’я до економіки й політики. На думку експерта національної комісії з радіаційного захисту населення Володимира Усатенка, головним наслідком того, що сталося у квітні 1986-го, стало розвінчання міфу про ядерну енергетику. Людство було змушене замислитися над небезпеками, які несе в собі технічний прогрес. "Розпався міф про те, що у нас можуть бути якісь технології, яким хтось гарантує їх безпеку, особливо для людей”. Утім, і такі, здавалося б, очевидні наслідки Чорнобиля, як його вплив на здоров’я людей, ще глибоко не досліджені. Адже може даватися взнаки не лише миттєвий, а й значно віддаленіший у часі вплив радіації, простежити який можна лише через кілька поколінь. У цьому розумінні під загрозою не лише здоров’я, але й сам генофонд української нації. На доказ того, що побоювання про це небезпідставні, пан Усатенко наводить дані досліджень худоби, що залишилася в зоні відчуження після Чорнобильської катастрофи. Ці дослідження показали, що мутації ведуть переважно до спрощення генофонду, зводячи нанівець досягнення селекціонерів. Чим можуть обернутися аналогічні процеси вже не для худоби, а для людей – буде відомо лише з плином часу, але прогнози пана Усатенка доволі песимістичні. "Головна ціна, яку нам треба заплатити – це, мабуть, весь генофонд України має все-таки вилягти під тим тягарем, але це буде через якийсь тривалий час. Пройде декілька поколінь, коли спрацює весь той генетичний заряд, який був вкладений в нас Чорнобилем ”. Чи стало наслідком Чорнобильської катастрофи серйозніше ставлення української влади до проблем екології й, зокрема, ядерної безпеки? Заступник голови Національного екологічного центру України Юрій Урбанський вважає, що це не так. "За 27 років ситуація лише погіршилася у ставленні суспільства до проблеми – ситуація із ставленням урядових кіл до питань ядерної безпеки, у першу чергу. З одного боку, дійсно, були зроблені висновки, стали ще жорсткішими стандарти ядерної безпеки. Але в той же час на загальному рівні є суцільний правовий нігілізм у ставленні до атомної енергетики. Оце треба змінювати і робити так, щоб ситуація змінювалась на краще”. Одним із проявів правового нігілізму, на думку пана Урбанського, стала ідея про можливість побудови на території України сховища відпрацьованого ядерного палива. Пан Урбанський вважає її категорично неприйнятною – зокрема, через геологічні особливості української території.
